A A A K K K
людям з порушенням зору
Відділ освіти Миколаївської селищної ради Сумського району Сумської області

Батьківська сторінка

Безвихідних ситуацій не буває - батькам

Дитина і суспільні колізії

Захистіть дитину від булінгу

Про порозуміння з підлітком

Якщо дитина залишається вдома одна

 

СУЧАСНІ АУДІОКАЗКИ ДЛЯ ДІТЕЙ

КАЗОЧКИ ТА ЦІКАВІ ІСТОРІЇ ДЛЯ ДІТЕЙ (КЛАСИЧНІ ТА СУЧАСНІ КАЗКИ, НАЧИТКА)

ДИТЯЧІ КНИЖКИ В ЕЛЕКТРОННОМУ ФОРМАТІ ВІД ВИДАВНИЦТВА “РАНОК” (ТРИ ПАПКИ ДЛЯ ВІКУ 3+, 6+, 9+)

УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ ТА АВТОРСЬКІ КАЗКИ (ТЕКСТИ)

 

  • Якщо дитина залишається вдома одна…

 

Уроки, контрольні, екзамени…- сьогодні все це здається чимось далеким, адже на дворі – літо, веселе та безтурботне. А чи таке воно вже й безтурботне? Для дітлахів, мабуть, так, а ось для батьків…Адже багато хто з них, не маючи змоги відправити дитину до табору чи то до бабусі в село, вимушені залишати її наодинці на весь день, поки самі знаходяться на роботі. Та навіть і тоді, коли батьки вдома, питання безпеки дитини, її уміння захистити себе  є актуальним. За даними опитувань, проведених в дитячих садках, близько третини  п’ятирічних дітей та близько половини шестирічок батьки відпускають грати самостійно. Залишаються вдома одні більше 50 відс. дітей обох вікових груп. Інколи це призводить до ризикованих ситуацій, травм. Статистика свідчить, що серед дошкільників частіше зустрічаються побутові домашні травми. Для школярів більш виражений вуличний травматизм.

Якось батькам дошкільників було запропоновано відповісти на запитання: «Хто повинен турбуватися про вашу дитину?». Батьки нарахували близько п’ятнадцяти інстанцій, але при цьому жоден не назвав саму дитину. Однак саме дитина повинна в першу чергу турбуватися про себе сама і мати для цього необхідні знання. Дитина повинна знати чіткі відповіді на питання: що можна і що повинна вона зробити в конкретній критичній ситуації, щоб не отримати ні фізичної, ні психічної травми.

         На що саме необхідно звернути увагу, щоб убезпечити дитину, знизити ризик її травмування?    

Недостатньо сказати дитині: «Не бався з сірниками!», «Не розмовляй з незнайомими людьми!». Подібні рекомендації носять загальний, описовий характер. Це скоріше керівництво не до реальної дії, а до недії. Із-за негативізму дітей вони навряд чи можуть призвести до бажаних результатів. Корисним є відпрацювання певних алгоритмів поведінки дітей в тих чи інших ситуаціях. Дитина повинна знати свою адресу і номер телефону (однак важливо наголосити дитині на те, що ці відомості не можна розповідати незнайомій людині, перехожим), телефони кризових служб, родичів, сусідів (наполегливо рекомендуємо обмінятися номерами телефонів з сусідами, якщо дитина часто залишається вдома сама). Саме від них дитина в разі необхідності може отримати допомогу. Пропонуємо переписати ці телефони в невелику пам’ятку й помістити її близько від телефону. До ситуацій, які варто обговорити з дитиною, важливо запропонувати й такі: як вести себе, якщо заблукав на вулиці, в магазині, на вокзалі, як можна звернутися за допомогою до міліціонера, продавця, перехожого, як звільнитися від спілкування з настирливим перехожим.

 Досить важливим є зосередження уваги дитини на доцільності уникнення контакту з незнайомою людиною: «Це не означає, що незнайома людина завжди погана, але це людина, яку ти не знаєш. У випадку, коли така людина все ж таки починає до тебе чіплятися – треба кричати, тікати від неї. Намагайся не контактувати з такою людиною і не підходь до неї близько». Добре було б ознайомити дитину з пам’яткою «Як уникнути насильства?»

1.Уникай спілкування з малознайомими і незнайомими людьми.

2.У разі, коли навіть знайома людина пропонує щось «недобре», «таємниче», «заборонене» - відмовся!

3.Пам’ятай! Ніхто не має права насильно примушувати тебе до чогось.

4.У разі небезпеки – виказуй активний супротив – кричи, боронись, кусайся. Активні дії злякають нападника!

         Використовуючи алгоритми поведінки, дитина при зустрічі з новою, надзвичайною ситуацією сама обирає той тип поведінки, який дозволяє їй захистити себе.

То ж бажаємо вам і вашим дітям літа веселого та безтурботного!

 

  • ЯК СКАЗАТИ «НЕ МОЖНА», ЩОБ ДИТИНА ВАС ПОЧУЛА
  1. Пам’ятайте, забороняти можна тільки дії дитини, а не почуття, не емоції. Не можна злитися, не можна плакати або боятися – все це нездійсненні заборони. Дитина, як і будь-який дорослий, має право на почуття. Інша справа, як ці почуття проявляти. Краще покажіть, яким прийнятним способом можна висловити свій гнів, роздратування, що зробити зі страхом і т.п.
  2. Уникайте заборон. Величезна кількість «не можна» є шкідливою для повноцінного розвитку дитини. Якщо дуже часто вживати слово «не можна» або «ні», вони швидко втрачають своє значення, як і іграшка, що вже набридла. Якщо дитина маленька, – просто відволікайте її від забороненої діяльності. Поки це зробити дуже легко. Покажіть щось цікаве, запропонуйте щось улюблене і т.д. Намагайтеся запобігти ситуацій, в яких вам доведеться говорити дитині «ні». Для цього приберіть всі колючі, ріжучі предмети, закрийте на ключ сейф з документами, поставте вище скляну вазу, поставте заглушки на розетки… Щоб навіть спокуси не виникало все це чіпати. Навпаки, створюйте умови, щоб дитина могла задовольняти свій пізнавальний інтерес. Для цього залиште відкритими дверцята тієї тумбочки, в яку можна залізти, заховайте, але так, щоб дитя могло легко знайти, непрацюючий пульт від телевізора, або телефон. Залиште в полі зору дитини тільки те, що МОЖНА. Якщо уникнути заборони не вдалося:
  3. Замініть слова «ні» і «не можна» іншими фразами. Широко відомий той факт, що частка «не» в мові не сприймається. Тобто «не малюй на шпалерах» чується дитиною, як «малюй на шпалерах». Крім того, як згадувалось вище, це загрожує знеціненням цих слів. Якщо ви хочете, щоб чудо-чадо чуло Ваше «ні», вживайте його якомога рідше. Скажіть: «стоп», «зупинися», «краще зроби так», «добре було б зробити …», «будь обережний – це небезпечно», «виховані люди роблять …», «по калюжах ходимо тільки в гумових чоботях» …
  4. Пояснюйте причину. Якби Вам сказали «не можна їсти цей торт», яка була б Ваша перша реакція? Ви запитали б: «А чому?». Сказавши дитині «Не лізь», ми просто обмежуємо її свободу, не залишаючи їй вибору. Але якщо пояснити: «Це занадто висока гірка, краще підемо на іншу – вона безпечніша», дитина має вибір, і повірте, після Ваших пояснень вона прийме правильне рішення. Але стежте за тим, щоб Ваше пояснення було зрозумілим дитині. Говоріть просто, на його мові.
  5. Слідкуйте за тим, щоб інтонація була нейтральною. Якщо Ви проявите емоції, дитина сприйме їх в свою сторону. Мама злиться або дратується – значить, я поганий, вона мене більше не любить; веселиться – значить, це просто гра. Чим спокійніше і впевненіше Ви скажете слова заборони, тим спокійніше сприйме їх ваша дитина.
  6. Пропонуйте альтернативу. На кожне не можна, після пояснення причин, має бути своє можна. Обов’язково заборонивши щось дитині, запропонуйте їй іншу, альтернативну дію. Не можна малювати на шпалерах, але якщо заклеїти стіну папером – то можна, або на мольберті можна, не можна штовхати кішку, а ось м’ячик можна і т.п. Заборона обмежує свободу, і природно, почувши таке обмеження, хочеться зробити навпаки. Заборонений плід солодкий… Але якщо відразу після заборони піде альтернатива – дитина сприймає це як можливість вибору.
  7. Будьте послідовні. Якщо вже сказали «ні», значить НІ. І інші члени родини теж повинні знати про це «ні». Якщо мама заборонила, а тато дозволяє – це провокує дитину на маніпуляції, крім того породжує тривогу і дискомфорт, для дитини світ стає неструктурованим, а значить – небезпечним. АЛЕ! Якщо Ваша дитина вступила з Вами в діалог і, якщо їй вдалося переконати Вас, не бійтеся дозволити, адже таким чином Ви показуєте, що Ви їй довіряєте, а також, що будь-які перешкоди можна подолати, вирішити спокійно. Надалі дитина буде більш впевнена в собі, у своїх силах, буде сміливо вступати в дискусії. Будьте уважні: тільки якщо дитина самостійно змогла з Вами саме домовитися, а не продавила Вас хниканням або ще чимось.
  8. Дуже важливою є система батьківських ТАБУ. Табу – це і є заборона, але його ніколи і ні за яких обставин, навіть при спробі домовитися, не можна порушувати. Наприклад, «Не можна бити маму» або «Не можна відкривати вікно» і т.п. У кожної родини своя система табу, адже те, що нормально сприймається в одній, може бути зовсім неприйнятно в іншій. Пам’ятайте, таких табу повинно бути 2-3, не більше. Якщо буде більше трьох, їх значущість зійде нанівець.

І наостанок нагадаємо: ЗАБОРОНЯТИ МОЖНА ТІЛЬКИ ДІЇ ДИТИНИ, А НЕ ПОЧУТТЯ, НЕ ЕМОЦІЇ.

 

ЗАХИСТІТЬ  ДИТИНУ  ВІД  БУЛІНГУ!

 

        Булінг – достатньо нове поняття в нашому житті, але явище, яке воно означає, на жаль, у нас, добре і давно відоме. Що ж це за явище таке, де дитина стає «білою вороною» та «цапом – відбувайлом», або, як говорять сьогодні – жертвою булінгу?  Булінг (від англ. bully – хуліган, задирака, насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Вчені визначають шкільний булінг як тривалий процес свідомо жорстокого ставлення з боку однієї дитини або групи дітей до іншої дитини або групи інших дітей. Булінг проявляється в багатьох формах: є психологічна, фізична, економічна форми булінгу, а також кіберзалякування. Хоча навчальні заклади багато роблять для того, щоб запобігати знущанню та своєчасно справлятись із ним, батьки заздалегідь краще інших можуть навчити дітей запобігати проявам такої поведінки й зупиняти їх.

Пропонуємо поради, як треба справлятись із найбільш поширеними видами булінгу.

Фізичний  булінг

До фізичного боулінгу відносяться штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, стусани, ляпаси, мацання або примушування до торкання інтимних частин тіла інших, побиття або нанесення тілесних ушкоджень тощо.

Приклад:  дитині привселюдно дають стусани на дитячому майданчику.

Характерні ознаки: коли це відбувається, багато дітей не розповідають своїм батькам про інцидент, тому необхідно стежити за можливими попереджувальними сигналами й непрямими ознаками, такими як незрозумілі порізи, подряпини, удари, синці, відсутній або порваний одяг, часті скарги на головний біль і біль у животі.

​         Що необхідно робити: якщо ви підозрюєте, що вашу дитину піддають фізичному насильству, почніть випадкову розмову – спитайте, як справи у школі, що відбувалось під час обіду чи на перерві, по дорозі додому. На основі відповідей з’ясуйте в дитини, чи вів хто-небудь себе образливо у ставленні до неї. Намагайтеся стримувати емоції. Підкресліть важливість відкритого, постійного зв’язку дитини з вами, вчителями або практичним психологом. Документуйте дати й час інцидентів, пов’язаних зі знущаннями, відповідну реакцію залучених осіб та їх дії. Не звертайтесь до батьків розбишак, щоб розв’язати проблему самостійно. Якщо фізичне насильство над вашою дитиною продовжується й вам потрібна додаткова допомога за межами школи, зверніться до місцевих правоохоронних органів. Існують закони про боротьбу із залякуванням і домаганнями, які передбачають оперативні коригувальні дії.

Психологічний булінг

Це принизливі погляди, прізвиська, жарти, жести, образливі рухи тіла, міміки, поширення образливих чуток, бойкотування, ігнорування, погрози, підглядування, переслідування, залякування, плювання на інших, шантаж тощо.

Приклад: одна дитина каже іншій: «Ти дуже, дуже гладкий, просто як твоя мама».

Характерні ознаки: діти, які зазнали проявів психологічного булінгу, часто замикаються в собі, стають вередливими або мають проблеми з апетитом. Вони можуть розповісти вам про образливі слова, які хтось висловив на їхню адресу, і спитати, чи це правда.

​         Що необхідно робити: по-перше, вчіть своїх дітей поваги. За допомогою власної моделі поведінки зміцнюйте їхню думку про те, що кожний заслуговує доброго ставлення, Розвивайте самоповагу дітей і вчіть їх цінувати свої сильні сторони. Найкращий захист, який можуть запропонувати батьки, – це зміцнення почуття власної гідності й незалежності своєї дитини та її готовності вжити заходи в разі потреби. Обговорюйте і практикуйте безпечні, конструктивні способи реагування вашої дитини на слова й дії розбишаки. Разом придумуйте основні фрази, які дитина може сказати своєму кривднику переконливим, але не ворожим тоном, наприклад: «Твої слова неприємні», «Дай мені спокій» або «Відчепись».

Кібербулінг

До кібербулінгу відносяться пересилка неоднозначних фото, обзивання по телефону, знімання на відео бійок чи інших принижень, знімання в переодягальнях і викладання відео в мережах Інтернет чи поширення серед дітей, цькування чи переслідування через соціальні мережі тощо.

Приклад: хтось розміщує в соціальних мережах такий текст: «Петро повний невдаха. Чому хтось узагалі з ним спілкується?! Він же гей».

Характерні ознаки: стежте за тим, чи проводить ваша дитина більше часу в Інтернеті, спілкуючись у соціальних мережах, чи буває при цьому сумною та тривожною. Навіть якщо вона читає неприємні повідомлення на своєму комп’ютері, у телефоні або планшеті, це може бути її єдиним способом соціалізації. Також звертайте увагу, чи є в дитини проблеми зі сном, просить вона залишитись удома й не ходити до школи чи відмовляється від улюблених занять.

​            Що необхідно робити: повідомлення образливого характеру можуть поширюватись анонімно і швидко, що призводить до цілодобового кіберзалякування, тому спочатку встановіть домашні правила користування Інтернетом. Домовтеся з дитиною про тимчасові обмеження, що відповідають її віку. Будьте обізнаними щодо популярних і потенційно образливих сайтів, додатків і цифрових пристроїв, перш ніж ваша дитина почне використовувати їх. Дайте дитині знати, що ви маєте намір відстежувати її діяльність в Інтернеті. Скажіть їй про те, що коли вона піддається кіберзалякуванню, то не повинна втягуватись, реагувати або провокувати кривдника. Замість цього їй необхідно повідомити про все вам, щоб ви змогли роздрукувати провокаційні повідомлення, включаючи дати й час їх отримання. Повідомте про це у закладі й Інтернет-провайдера. Якщо кіберзалякування загострюється й містить погрози та повідомлення явного сексуального характеру, зв’яжіться з місцевими правоохоронними органами.
         Якщо дитина повідомляє вам, що вона або ще хтось піддається знущанням, булінгу, підтримайте її, похваліть за те, що вона набралася сміливості й розповіла вам про це, зберіть інформацію (при цьому не варто сердитись і звинувачувати саму дитину). Підкресліть різницю між доносом з метою просто завдати комусь неприємностей та відвертою розмовою з дорослою людиною, яка може допомогти. Завжди вживайте заходи проти знущань, булінгу, особливо якщо насильство набуває важкі форми або постійний характер,  щоб контролювати ситуацію доти, доки вона не припиниться.

                Важливо, щоб ці профілактичні дії  або дії допомоги у випадку булінгу батьки робили спокійно і впевнено, даючи дітям позитивний емоційний ресурс захищеності і підтримки. Варто поставити до відома педагогів, поінформувати про наявність проблеми, адже це дозволить їм більш уважно і цілеспрямовано відстежувати ситуації традиційного булінгу, поєднання якого із кібербулінгом є особливо небезпечним.

Необхідно пам’ятати, що важливим аспектом для дитини, яка страждає від цькування у закладі, є любов, підтримка, здорові відносини у сім’ї, а також  активне соціальне життя поза навчальним закладом – участь у гуртках, секціях та  наявність друзів із схожими інтересами.

 

  • Поради  “Як справитися з булінгом»

 

• Зберігай  спокій і  обійди ситуацію

• Розкажи дорослому , якому ти довіряєш про те, що трапилося,  або повідом  про це  анонімно                             •Поговори про  це  із  своїми  братами чи  сестрами,   або з  друзями, щоб  тобі не  здавалося, що ти одинокий

 • Зателефонуй  на   «гарячу  лінію» Національна дитяча  «гаряча лінія » Для дітей і про дітей   0 800 500 225 772 безкоштовно  зі  стаціонарних  та  мобільних  телефонів  у межах України

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень